Для України живу і творю…

 

Як вмію – малюю Вкраїну,

Як можу – про неї пишу,

Бо мову люблю солов’їну

Й любов’ю до краю живу.

 

Душею шаную Вкраїну,

Всім серцем її я люблю.

Молюся за свою країну,

Для неї живу і творю.

2008 рік

 

                * * *

 

Що в світі є найдорожче?

То рідна твоя земля.

До неї йдемо на Прощу,

Бо там наше серце й душа.

 

Що с світі є наймиліше?

То краю твого краса.

Джерела душі найчистіші

І вишиванка роду свята.

 

Що в світі є найрідніше?

Матуся мила твоя,

І ласка її найніжніша,

І мамина пісня сумна.

 

Що в світі є найсвятіше?

То хата твоя стара.

Ікона ота найдавніша,

Що на стіні в рушниках.

 

Що в світі найважливіше?

Батьків наших вічні слова:

– Ніщо не буває цінніше,

Як Батьківщина твоя дорога.

2008 рік

 

Гуцульщино!

 

Гуцульщино, мій рідний краю!

До тебе серцем, наче птах, злітаю

І подумки минаю всі кордонні перепони,

Щоб лиш почути ті недільні передзвони.

 

Щоб лиш заграли радісно цимбали,

І мою душу скрипки привітали.

Щоб мліло серце моє від покори,

Коли побачу тії рідні гори,

 

Коли вдихну я чистоти отого трунку,

Що понесе мене у запальну «Гуцулку».

Я тугою над ватрою розтану

Й відроджуся зі звуками «Аркану».

 

В сорочку вишивану зодягнуся

І всьому світові у пояс поклонюся.

Обійму буки я й стрункі смерічки

Й заслухаюсь в старі легенди гір і річки.

 

Літатиме лиш беркут понад скелі,

І закружляю я у полонинській каруселі.

Сплету всі квіти: від конвалій до дзвіночків –

І одягну я долю сотнею віночків.

 

Гірські стежки докупи посплітаю,

Бо та дорога нас веде до Раю.

Із року в рік Гуцульщина моя

Чарує світ, мов писанка свята.

2008 рік

 

Заграйте, музики!

 

Збудіть мою душу, заграйте, цимбали,

Щоб ті молоточки до серця дістали,

Щоб музики той чарівний перелив

Усеньке єство й мою кров запалив!..

 

Заграйте, трембіти, щоб гори всі встали,

Щоб звуки ті рідні в душі зазвучали.

Щоб сонце на звук ваш піднялось з долин

І радість людська здійнялась до вершин.

 

Заграйте, сопілки, щоб птаство співало,

Щоб все зацвіло і кругом забуяло.

Щоб легкістю звук ваш думки всі звільнив

І щастям тим райським на мить полонив.

 

Заграйте, і скрипки улюблені мої,

Щоб всі почуття наші вийшли з неволі.

Щоб жаль десь у серці тяженько занив

Й сльозу одиноку на волю пустив.

 

Заграйте велично, троїсті музики,

Щоб струни з душею сплелися навіки,

Щоб в’язанка чудних пісень-намистин

Прикрасила серце багатством перлин.

2008 рік

 

Долаючи шляхи до мами

 

О, скільки ще тих ніжних слів

Буде для тебе, рідна мамо,

Коли, забувшись в хвилі снів,

Радію я, що ти між нами.

 

О, скільки буде дум отих

Про тебе, рідна, на чужині…

Серед буденних днів сумних,

Всміхнешся ти своїй дитині.

 

О, скільки буде теплих мрій

В хвилини болю і розлуки…

Згадаю я той дотик вій –

І ніби й не було розлуки.

 

О, скільки буде ран в душі,

Бо ці роки такі болючі…

Лиш образ твій у далині

Мене проводить через кручі.

 

О, скільки буде тих розмов

Несказаних, мов тінь, між нами…

Яка ж міцна родинна кров,

Що так притягує віками!

 

О, скільки буде тих блукань

У монологах вечорами,

І смутку, гіркоти, зітхань,

Долаючи шляхи до мами…

2008 рік

 

                           * * *

 

Любов до мами – найсвятіша,

Вона – мов сповідь в тишині.

 

Любов до сина – найніжніша,

Вона – мов сонечко в душі.

 

Любов до краю – наймиліша,

Вона – мов пісня в глибині.

 

Любов до Бога – найчистіша,

Вона – мов світло у пітьмі.

2008 рік

 

Душа, в котрій є хоч краплина любові до краю…

 

Душа, в котрій є хоч краплина любові до краю,

Я вам поклонюся, (й) за те поважаю.

Як ви патріот, й не зреклись свого роду, –

Дай, Боже, вам щастя від всього народу.

 

Як мовою рідною вам щебече дитина –

Хай квітне в гараздах і дім ваш, й родина,

Бо так наш Господь сотворив всю природу,

Що кожна рослина не дасть чужоплоду.

 

Як любите ви рідний звичай і свята –

То значить, душа ваша щира й багата.

Як квітне калина у вас край городу –

То ви не забудете матір в негоду.

 

Як дім ваш убраний іще рушниками,

І нації слава ще лине піснями,

Як ваші уста п’ють свяченую воду –

То знатиме світ ще Гетьманську породу!

 

Хай повниться нація кожна синами,

Хай в мирі живуть «москалі» із «хохлами».

А ми – «українці», й від роду – до роду

Нам Господом дано наймення Народу!

2007 рік

 

Шматочок хліба на землі…

 

Шматочок хліба на землі –

Як совість, згублена в смітті:

Хтось переступить, хтось – й не гляне,

А хтось іще й на нього стане.

 

Хліб викинутий – вже сміття:

Мораль сучасного життя.

А скільки ще таких чеснот

Загублено в буднях турбот!..

 

Кому дається легко все –

То він ніколи й не збагне

Виснажливу важку роботу,

Де росять землю краплі поту,

 

Де зерна сіють, мов надію,

А з ними – біль і свою мрію.

Вкладаючи у грунт зернину,

Леліють серцем, мов дитину:

 

Щоб в гарну днину проростала,

Щоб досита всіх годувала.

Співаючи пісні на полі,

Благають в Бога щастя й долі,

 

І скарбу цінного – врожаю,

Щоб золото лилось по краю:

Овес, і жито, і пшениця, –

Зерном щоб повнилась скарбниця.

 

Вимолюють у Бога ласку,

Щоб мали коровай на Паску,

Щоб була сита вся родина

І кожна на землі людина.

 

Не повторився щоб той жах –

Страхіття крик німий в очах,

Де з голоду звіріли люди,

Бо мука розривала груди.

 

Де відчай душі їм палив,

Дітей безжалісно косив,

Де сльози серце обпікали:

Дитячі очі їх благали

 

Про порятунок… – сил нема,

І мліла рученька мала.

А ніжний, тихий голосочок

Благав у Бога колосочок,

 

А може, ще й шматочок хліба,

Щоб голова так не боліла…

Хіба ж забути ту годину,

Де скарб віддали б … за хлібину!

 

Та що лиш скарб!.. Весь білий світ!!!

Щоб кусень хліба на обід…

В достатку цього не збагнеш,

Допоки совість не знайдеш.

 

А ще – хоч крихту співчуття,

Ще б вимести з душі сміття

І чиюсь працю вшанувати…

А хліб отой з слізьми підняти

 

І поклонитись до землі

За наші всі щасливі дні –

За все, що ми сьогодні маєм,

Й про що так часто забуваєм.

 

Попрошу кожну я людину –

Задумаймось хоч на хвилину:

Чи щось на світі ще буває

Цінніше хліба?! Я не знаю…

2008 рік

 

Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.

присвячується…

 

Люди світу, на хвилину встаньте!..

То народу мого Пам’ять йде!

В очі Її смутку ви погляньте –

На руках Вона мільйони жертв несе.

 

Люди світу всі, почуйте правди голос!

І послухайте дитячий плач з небес –

Із тих днів, як відбирали з рук останній колос,

Кат бісився, мов оскаженілий пес.

 

Люди світу, впадьте на коліна

І в молитві голови схиліть!

Перед вами Матір… – сива Україна,

Що дітей втрачала в муках тих страхіть.

 

Люди світу, помовчім хвилину!

Вічна пам’ять Їм! – тим душам в небесах!

Заклинаю вас: у своїм серці збережіть Людину,

Щоб не повторився на землі отой Голодний Жах!!!

2008 рік

 

                           * * *

 

Я також Леся, теж я українка,

Та не зрівняюсь до таланту величі її:

Мої вірші – лиш крихітна краплинка,

Та крапелька сльози, яка живе в мені.

 

Чурез усі віки народжувались генії-поети.

Не стануть з ними в ряд мої слова прості:

То – гранди інтелекту й розуму атлети,

А мої вірші – то лиш тихий спів душі.

 

Та я горджуся тим, що маю змогу

Пронести гідність нації і віру серця по землі.

Господь послав цей дар, наче підмогу,

Щоб словом своїм пригортала долі я людські.

2006 рік