Якби мені той дар…
Якби мені той дар, щоб я могла писати –
Я склала б всі слова найкращі у рядки,
Щоб тільки люди були раді їх читати –
Я би писала вірші залюбки.
Якби мері той дар, щоб я могла співати –
Я передала б людям ту мелодію душі,
Щоб тільки співом серце кожне звеселяти –
Я би, співаючи, пройшлася по землі.
Якби мені той дар, щоб вміла малювати –
Я передала б всю красу, що бачу навкруги,
Щоб тільки вдало кольори до всього підібрати –
Я змалювала б всю чарівність кожної пори.
Якби мені той дар, щоб я могла літати
Розправила б я крила свої в висоті,
Щоб тільки весь тягар з плечей могла я зняти –
Я б з легкістю, мов птах, злутіла у житті.
2005 рік
Не щастя в тому, щоб
багато мати
Не щастя в тому, щоб багато мати,
А щастя – вміти вдовольнятися малим.
Бо крилами бажань весь світ не обійняти,
Не може стати все в житті твоїм.
І не важливо полум’ям завжди палати,
Щоб розлітались успіхами іскри навкруги.
А краще в щасті тихим вогником сіяти,
Щоб від тепла топились заздрості сніги.
Важливо долю свою не картати
За те, що шлях не є удачним і простим.
Старатись зір усіх на небі не бажати,
А просто мрію, мов зорю, у серці берегти своїм.
Старатись кожну мить щасливу користати,
Щоб час відведений не був для нас чужим.
І не важливо всього досягти, все у житті мати –
Важливо вміти вдовольнятися малим.
2005 рік
Не будемо
судити…
Не будемо судити ми…
Нехай Господь усе розсудить.
До чужих бід буваємо незрячими,
Хай серце наше співчуття пробудить.
Не бедемо судити вчинки і слова,
Бо не достойний честі людський осуд.
За те, що інколи буває черствою душа,
Хай кожен вибачення в Господа попросить.
Не будьмо суддями ми в нашому житті,
Бо грішимо самі ще, може, більше.
Подаймо руку тому, хто спіткнувся на землі,
Любімо один одного, бо всі ми з вами грішні.
2005 рік
* * *
Як я стужилася , мій краю, за тобою,
За красотою гір Карпатських восени,
За кожною смерічкою й землею дорогою,
За шумом водоспаду і бурхливої води.
Стужилася за тим, як топляться сніги весною,
За цвітом яблуневим й пролісками навесні,
За прохолодою лісів, за дивною красою,
Яку я бачила і малювала часто в сні.
Стужилася за всім, чим та земля багата:
За взором писанки на Великодньому столі,
І за пшеницею в Різдвяні свята,
І за багатством й щирістю гуцульської душі.
Стужилася я за традиціями в свята,
За добротою і гостинністю людей,
За тим, що радістю й теплом багата кожна хата
І повна сміхом й щебетом дітей.
За звуком ранішніх трембіт на полонині,
Стужилася за музикою й звичаєм гуцульської землі,
За всім, що змалечку таке близьке дитині,
За всім тим рідним й дорогим мені.
2005 рік
* * *
Чомусь не пишеться мені на чужині –
Душа моя зосталась в ріднім краю.
Вдивляюся за обрій вдалині.
Коли повернусь в Україну, я не знаю.
Увесь цей час живу, немов у сні,
Альбом щасливих днів у пам’яті гортаю.
І біль десь зачаївся в глибині.
Чому життя людей розлукою карає?
А мій синочок усміхається мені.
Маленький він, про біль душі іще не знає.
Дивується, чом очі мамині такі сумні,
І тулиться до мене, обіймає.
Вночі не сплю, запитую в зорі
(Вона все бачить і, мабуть, все знає),
Як там живуть без нас батьки самі,
Сумують, знаю, і щодня нас виглядають.
Нехай злітають місяці і дні,
Немов пташок легких весела зграя.
Хай радість зустрічі огорне нас крильми,
Про це я Господа молю, благаю!
2001 рік
* * *
Де б я не була у світах,
Лечу я завжди птахом на Вкраїну.
У моїх серці і в моїх думках –
Вона, як пісня, ніжна і тужлива.
Люблю свій край, де ллється, мов ріка,
Прекрасна мова солов’їна.
Така дзвінка і водночас сумна,
Легка, як пташка сизокрила.
Люблю традиції і звичаї старі,
І розмаїття вишивок чудове,
Що передало хрестиком на полотні
Життя народу, радощі й тривоги.
Люблю я українські гори і степи,
Люблю церкви і їхні дивні дзвони.
Такої величі й природної краси
Не бачила на чужині ніколи.
І де б я не була у світах,
Лечу я завжди птахом на Вкраїну.
І прошу господа я в молитвах,
Щоб він послав їй долю добру і щасливу.
1998 рік
* * *
Везу свій скарбик я на Україну
Після стількох прожитих в чужині років.
Й не віриться, що скоро знов зустріну
І пригорну до себе дорогих батьків.
Всім серцем і душею я прилину
До батьківського дому й тих країв.
Я з сином поцілую землю милу,
Щоб він її, як я, до болю полюбив.
Я синові покажу річечку грайливу,
Нехай відчує прохолоду й аромат садів.
З криниці батьківської дам йому краплину,
Щоб він пізнати слова мудрість захотів.
Я покажу йому в горах оту стежину,
Де черпали цілющу воду з глибини віків.
І на святій землі я помолюся за свою дитину,
Щоби Господь благословив його в житті.
2005 рік
Молитва
Господи, розвій всі сумніви мої,
Допоможи єством віддатися Тобі всеціло,
Щоб руки в сповіді складаючи Тобі,
Я й погляд свій могла підвести сміло.
Мій Боже, від спокус мене застережи,
Щоб не піддатися гріхам в важку хвилину.
Ти чистоту душі моєї збережи
І дай устам лиш мовити правдиво.
За ласки, за щедроти всі Твої,
Щоб від душі я була вдячна щиро.
Дай, Господи, від сумнівів мені втекти
І всім єством повірити в те сокровенне диво!
2004 рік
Зачекайте, прошу
пана…
Зачекайте, прошу пана, ще хвилину,
Не цілуйте руку мою, я прошу!
Відчуваю, що ніколи Вас вже не зустріну.
Розумію це, та все одно мовчу.
Хочу Вам сказати на прощання,
Щоб про мене інколи згадали Ви,
Та скувало всі слова мовчання,
Навіть погляд мій в цю мить німий.
Зупиніться… Ще на мить єдину,
Щоб запам’ятала я Ваш образ дорогий.
Ви ж, мій пане, не здогадуєтесь в цю хвилину,
Що прощаємось ми з Вами назавжди.
1998 рік